Покликання для бабусі.
В одному селі жила одна бабуся з дідусем – дітей вони не мали, та весь вік прожили, як кажуть «душа в душу», але настав час, коли дідусь відійшов у вічність, а бабуся залишилася сама, тримаючи і надалі в господарстві дві корови. Одного разу через село йшов юнак і попросився до бабусі на нічліг. Старенька радо зустріла гостя, за вечерею бабуся розговорилася з хлопцем, дійшла до теми про покликання і дізналася, що юнак мріє стати пастиром. Бабуся також розповіла про своє нелегке життя, про роки війни і важку працю. Хлопець, слухаючи бабусю, запитав: «Ви прожили важке життя, напевно зараз настав час трохи відпочити та коли я заходив до вас запримітив, що сусіди пригнали вам дві корови з пасовища, навіщо вони вам? Ви живете одна...». На що бабуся відповіла: «Та де одна. Он за горбком живе багатодітна сім'я, діточок багато, тому й допомагаю їм молочком і сметанкою, а там далі по вулиці живе вдова з двома малими діточками, а там - інвалід...
Я кожного ранку відношу молочко тим, кому найбільше потрібно… Та й буду тримати корівки, доки зможу, тому що поки я комусь потрібна, доти я не буду ніколи сама». Проходив час, той чоловік став пастиром, він часто згадує цю добру бабусю і в проповідях про покликання завжди наводить її приклад.
І дійсно, іноді покликання не потрібно шукати в великих ідеях чи справах, а озирнутися довкола і подумати, що ми могли б зробити ближнім, використовуючи те, чим обдарував нас Господь...
